"Вічно-жіночне в російській душі ..."
В. В. Колесов
Сьогодні Росії присвоюються різні фемінні властивості. Кажуть, що російська невизначеність форми протиставлена іноземної огранений твердості. Росіяни простору багато, а Час - чоловічий символ - ще й не починалося. Стійкою святості по вертикалі (ієрархія рівнів) росіяни воліють жіноче розгортання вшир, "тяжіння далечінь", а в мисленні "чоловічий" голові - "жіноче" серце. Чи не маскулінність вогню, але жіночність води описуються як символічна стихія російського духу. Неоформлене пасивність у пластичності своїх проявів теж жіноча риса, яка визначає багато особливостей російського характеру: споглядальність, довготерпіння, усерозуміння і просто очікування принца, який прийде рятівником. Загадковість російської душі пояснюється тією ж жіночої глибиною, яка знаходиться в постійному русі, розвитку і народження нового. Так це чи не так, і слід визначити в межах нашої теми на тлі інших народних ментально стей.
І. О. Бодуен де Куртене в 1929 р. надрукував роботу, в якій встановив особливу роль родо-статевих ознак у індоєвропейських (і семітських) мовами, які до цих впливають на світоглядні структури свідомості. Він виділив три типи мов, в яких зберігається категорія граматичного роду, і вказав на ментальні відмінності між ними.
Мови з розрізненням трьох граматичних родів "сексуалізіруют людську думку", вводячи в неї фізіологічний підтекст як лейтмотив мислення; весь світ до останньої билиночка постає розділеним на родо-статеві протилежності з додатковим виділенням беззахисно дитячого (або збирацько загального) середній рід (дитя - воно , і поле - воно ж). Такі давні мови (санскрит, грецьку, латинську), а також німецький і слов'янські.
У мовах з двома родами знаходимо біологічне протиставлення живого - неживому, того, що може рухатися і змінюватися, тому, що інертно, що "омертвіле" (genus vivum - поп vivum), У романських мовах, а також в литовському і латиською протиставлені чоловічої та жіночий пологи.
У третій групі мов основна ідея соціологічного характеру. Скандинавські й англійську мови виділяють особисті чоловічий і жіночий роди, загальний рід і середній між ними (рід речовин). У центрі уваги тут особа, особистість, рід зріло-чоловічий (або мужньо-індивідуальний) і рід загальний. У такій мовній атмосфері жінка бореться за свої права, феміністськи домагаючись політкоректності, про яку й не думають представниці інших ментально стей. Ці ж не бажають ставитися до "спільного" роду, наполягаючи на особистій індивідуальності.
Історична послідовність у розвитку категорії саме така: фізіологічне> психологічне> соціологічне. Литовський і латиська на полупуті від перших до других, польська - від других до третім.
В усіх мовах жіночі форми вторинні, похідні від чоловічих: сусід-сусідка, вчитель - вчителька, і виправдання тому відомо: Єва від ребра
Адамова. Насправді це спірно, корінні слова показують початково чітке протиставлення рівноправності: чоловік (мужик, чоловік) - зрілий і мудрий, дружина (женка, жінка) - яка народжує (genus, гени). Але й тут у підсвідомості зберігається вихідна вмотивованість термінів. Відтворюваність слів показує, що чоловік> мужик (соціально маленький чоловік)> чолов'яга (індивід при суфіксі одиничності)> чоловік, а дружина>; женьск' (приналежність, а не самостійність)> женьчіна (як індивідуум)> жінка. Повний збіг з судженнями Володимира Соловйова, який говорив, що чоловік - ідея і світло, суб'єкт життя, у роздумі народжує в світ (генерує в генах), а жінка саме буття, тобто об'єкт життя. Співвідношення "речі" та ідеї в реалістском розумінні. Батьківщина - "Батьківщина-мати", але і все, що пов'язане з проявом життя, теж жіночого роду. Життя і смерть, влада і доля, в багатьох мовах слово війна теж жіночого роду. Перша група мов зберігає більше рівноцінних опозицій, у яких жіночий рівноправно з чоловічим, не повторюючись у загальному словесному корені. Винятків небагато, і всі вони сакрального характеру, пов'язані з певною ментальністю. Так, російські дух і душа спільного кореня і розрізняються тільки родом, не так, як в англійських soul і spirit, німецьких Geist і Seele, і т.д. На таких "етимологічних міфах" і будуються зазвичай міркування філософів, які говорять про високу духовність і жіночною російської душевності.
У російській мові слова жіночого роду переважно збирально-відстороненого значення і частіше розвивають переносні значення. Слова чоловічого роду конкретні і визначені. Різні ступені абстрактності особливо помітні при запозиченні слів. Отримані з різних європейських мов слова зал, зало, залу в кінці кінців залишилися в конкретно-приватній формі зал (рейки, рейок> рейок і т.д.) - Навпаки, наукові терміни зазвичай жіночого роду (анемія, дизентерія, логіка, філологія, історія і т.д.).
У російській мові протилежність чоловічої жіночому пронизує усі, чи то в узгодженні за родом (мій великий ніс - моя велика рука), чи то в оповіданні про минулі події (я прийшов - і я прийшла!). Така відмінність здається важливим. У деяких слов'янських мовах і особисті займенники різняться: jaz скаже про себе чоловік, ja - жінка. Міфологічні уявлення всіх народів засновані на родової приймете слів. Сюжети казок і билин часто засновані на протилежності родових ознак.
У зв'язку з родо-статевими характеристиками слів Бодуен де Куртене обговорював питання про еротику, порнографії і любові (про останню найменше). Перша група мов у центрі уваги тримає зв'язок ідеї-думки про рід з виразом її в слові, друга група мов звернена на тіло-річ, а для третьої питання про роль "статі" вирішене остаточно. Звідси, між іншим, різне ставлення до любові. У першому випадку любов постає як багатогранний символ різного ставлення до людей (в росіян слово любов має чотири однаково важливих сенсу), у другому - як спосіб життя, відтворення роду як зв'язок підлог, а в третьому - як певне поняття про несуттєвою стороні життя, оцінене прагматично (однозначно sex). На думку Бодуена, "порнографічний цинізм" виростає з ментальності другої групи мов, а хвороблива цікавість школяра до проблем статі притаманне третьою. У представників першого типу ментальності часто розвивається і цінується
платонічно-романтичне почуття любові. В основі уподобань лежать різні "філософськи" ментальні позиції: реалізм в першій групі, концептуалізм у другій, номіналізм в третій. Філософські установки кожної живої гілки індоєвропейців кореняться в архетипическом відношенні до батька-матері, проявляючись у родо-видових опозиціях, які складають глибинний підтекст ментально сти.
Особливо розрізняються даними ознакою західні і східні європейці, і причина тому одна: розбіжність в конфесіях. Середньовічні впливу виявилися сильні. Слідом за Арістотелем (і Фомою Аквінським) католики вважали, що чоловіча природа більш завершена, всі чоловічі якості досконаліше жіночих. До того ж жінки менш духовні, менш простодушні, але більш недовірливі, зловмисних і нестримані. Жінка легше піддається сльозам, ревнощів, буркотливості, більше схильна до лайки і бійок, втрачає присутність духу, в ній менше сорому, вона обманює частіше, до того ж вона пасивна і багато в чому слабкіше чоловіки. Навіть етимологія підтверджувала це: vir 'муж1 від vis' сіла1, пов'язане з virtus 'чеснота', тоді як жінка mulier від mollis 'м'яка, слабка', а отже (така логіка!), Чуттєво порочна. "Маскулінність" владної католицької сили філософськи виправдана античним авторитетом і словесним концептом.
Навпаки, ідеальною нормою східних слов'ян довгий час залишалася жіноча іпостась людини, пов'язана з язичницькими "рожаницами" і з родом, з Мати-сирої (живий, родючої) землею і, в кінцевому рахунку, з Богородицею (на Заході культ Діви розвивається тільки після XI в.). Ідеальні типи народної свідомості тут завжди жіночі. Олена Пре-червона висловлює вищі ступені краси, Василина Пре-мудра - мудрості. Краса і мудрість, що виходять за межі видимого, почуття і розум, взяті поза вольового зусилля. Живі як життя. Олена буквально означає "світла", а Василина - 'царствена'. Значимі ознаки цих ликів піднесені самі по собі. Віра, Надія, Любов та матір їх Софія також наводять на роздуми; слов'янофіли казали про відновлення язичництва у зв'язку з поширенням культу Богородиці, який співвідносили з древнім культом Матері-Землі.
Різноспрямованість ідеалів зумовила протилежність у ментальне ™ західних і східних індоєвропейців. Люди Заходу не знаходили в російських тих рис, які цінували самі - і тому раз назавжди засудили їх за "м'яку жіночність". Суб'єктивність відносини зрозуміла, саме ставлення-ні.
Жінка говорить не так, як чоловік. У її мові відрізняється мелодика, побудова фрази, вибір слів. Зменшувально-пестливих слів у неї більше (не рука і книга, а ручка, книжка), грубих слів менше. Жінка націлена на діалог і не терпить монологів (репліки, питання, уточнення), її мова емоційна, експресивні форми множаться з допомогою прикметників і прислівників. Жінки більш політично в розмові, частіше використовують непрямі вираження і переносні значення слів. У їх мовленні багато частинок, які, як не дивно, не засмічують мова: адже, невже, хіба. Жінці важлива конкретна ситуація мовлення, і в діалозі навіть особисті займенники я і ти (або ти - ви) вона використовує інакше, ніж чоловік. Психосоматичні особливості жінки присутні об'єктивно.
Однак якою мірою "вічно-жіночне" в його рисах притаманне російської ментальності взагалі? Тут багато складнощів, тому що "чоловіче-жіноче" і "російське-неросійське" перетинаються лише частково. Російські філософи і поети не раз зверталися до цієї теми; у нас є можливість звернутися до інтуїціям Вл.Соловьева, Івана Ільїна, Петра Астаф'єва, Василя Розанова та інших, які писали про "вічно-жіночному в російській душі". Ось зведення їх думок.
1. Жінка - Природа, чоловік - Культура. Жіноча ближче до природи, тема жіночого в християнстві пов'язана з темами творіння і есхатології - з життям і смертю (початок і кінець), "сенс любові" (Соловйов) і "сенс творчості" (Бердяєв). Жінці ближче ритми природи, вона легше пристосовується до середовища, їй властива живучість. Усі механізми винайшли чоловіки - жінка віддає тепло організму. Категорія жіночність є "перехід з області тілесного життя в духовну" (Астаф'єв), але що виграється у швидкості операцій, то втрачається в силі їх. Але звідси і особливості жіночого характеру: вразливість і дратівливість, мінливість "загального настрою", боязкість, не схильність до надмірностей, і навіть "слабка жінка витривалішими сильного чоловіка". Все, що перераховано, властиво російській характеру; ще недавно це усвідомлювалося усіма на тип російського селянина, який жив у природному середовищі століттями.
2. Прагнення до солідарності притаманне жінкам, чоловік індивідуаліст. Колективно-родове початок за жінкою, чоловік цінує особистість. Зміна в суспільстві - справа чоловіка, збереження досягнутого в сім'ї - справа жінки. Активність в силі відштовхування - це чоловік, пасивна сила тяжіння ("заманювання")-жінка. Наші мислителі вважали, що саме жіноче начало в історії нейтралізувало ступеня тиранії (починаючи з дому та сім'ї) і посилювало рівні моральності. Але саме моральність, а не право - основна установка російської ментальне ™, тисячу років сповідує думка, що благодать вище закону. Жінка потребує суспільстві, навіть у розвагах, і тільки в них вона сама себе реалізує. Установка на громаду як основну форму соціальної організації-ментальний ознака російської свідомості: суспільство морально вищим від держави.
Звідси риси жіночого характеру: спрямоване цікавість, прагнення перебільшувати найдрібніші події щоденного життя, схильність до плітці, афектація, часті капризи, навіть особлива ощадливість ("скупіше чоловіки"), - але все це вмить зникає, говорить Астаф'єв, якщо "жінка глибоко відчуває ". Почуття здатне перетворити у свідомості негативні сторони буття.
Накопичення інформації у жінки йде швидко - і реакція на неї слід негайно, швидше, ніж відомості узагальнено і обдумані. Ця "безоглядність" поведінки під впливом почуттів - теж риса народного характеру.
3. У чоловічому характеру різко виражено індивідуально-видова, а в жіночому "переважає невизначене родове". Це вид, даний як рід, частина і разом з тим ціле - а це теж риса російської ментальності: один з видів одночасно постає як рід. Конкретність "чоловічих проявів" закінчено оформлена, тут панує принцип кордону і межі; жіноче у своїй абстрактності є матір'ю-матерія, безмежна прірва у потенції
дій. Іван Ільїн помічав, що вічно-жіночне в принципі схильна до безмежного; це істота відкрите, що приймає, "всевидюче". Воно - не форма життя, а сенс її і сутність, стан воліє порожній діяльності. Доцентрової її характеру звертає до середини, до центру - до серця ("чутливе серце - її центральний орган").
Чоловіче - порядок, жіноче - не обретший форми хаос; основна ідея жінки у всьому і завжди "наводити порядок" - вона не бачить внутрішнього зв'язку речей, вже створили порядок.
Жінці властива м'якість, пластичність, прагнення наслідувати, чоловік жорстокий і жорстокий, він ініціативний - жінка піддається впливу і навіюванню. Всі "жіночі" риси відомі народної ментальності. Доброта і чуйність, любов-жалість, відома неоформленість (незавершеність) справ і навіть мрій.
4. У жінки більш швидкий психічний ритм, вона різноманітно і тонко відчуває, тому "її настрій більш життєрадісно і ясно". Вона більше живе внутрішнім життям душі і почуття, більш інстинктивна, не завжди усвідомлено діє, менше себе контролює, враження в неї переважають над увагою. У цілому вона хитріше і ловчої чоловіки, практичніше і уважніше до тих, з ким має справу; чоловік споживає свій "безособовий общелогическими розум", не цікавлячись настроєм співрозмовника. Чоловік доводить - жінка переконує. Чоловік підпорядковує - жінка приваблює; вона використовує інтерес співрозмовника - чоловік просто досягає своєї мети. Словом, чоловік втілює фізична дія, жінка - психологічне переживання.
5. "Жіноча думка настільки ж бездоказова і непослідовна, як саме життя. У цьому її слабкість, і в цьому ж і її сила" (Астаф'єв с.295). Навіть в науці важливо суміщення системно відстороненого чоловічого розуму з живим і конкретним жіночим. Жінка вважає, що існують хворі люди, але немає відчутної речі хвороба, це абстракція розуму, а таким вона не довіряє. У своєму мисленні жінка йде від речі до ідеї, чоловік - від ідеї до речі; жінка Номіналістична, чоловік завжди реаліст. Логічний процес у жінки швидкий - вона обходиться без великої посилки (яка знаходиться в підсвідомості і відразу ж співвідноситься з конкретною ситуацією) - це сприймається як робота невмотивованої інтуїції, як жіночий дар передбачення. Чоловік неодмінно хоче знати, жінка задовольняється вірою, тому їй підозрілі всякі докази: адже її цікавить не істинність, а справжність. Російська ментальність також цінує справжню правду, а не доведеність істини.
Воля і пізнання чоловіки спрямовані до загального, у жінки - до цілого. Російська думка також виходить з цілого (ціле - живе; всяка проблема усвідомлюється в цілому), а не з аналітичних частин. Всі вистави емоційно і етично забарвлені - і це теж збігається з особливостями російської ментальності, як вони виражені в мові. Жінка мислить "словами або образами", а не поняттями, що також відповідає духу російської ментальності, яка заснована на роботі з символічним чином у складі словесного знака, а не з поняттям. Сучасні психофізичні дослідження підтверджують, що жіночий мозок використовує більший відсоток кори великих півкуль, ніж чоловічий ("скупість" економії), швидко реагує на емоції, бо права півкуля тут розвинене більше лівого (втім, капризи і роздратування пов'язані саме з активністю правої півкулі) . У жінок гостріше пам'ять, вони живуть результатами минулих змін, не прагнучи створювати нові (це їх "здоровий глузд"). Але традиційно російська ментальність також була націлена на пам'ять минулого, лише з часом змінившись орієнтацією на мету майбутнього, отже - на уяву. Жіночий мозок старіє повільніше, він зберігає здатність до відтворення досвіду. І ще особливість: асоціації ідей у жінки відбуваються в просторі (розум охоплює предмети одночасно), а не у часовій послідовності; метонімічность російського мислення також відомий факт, як і скептичне ставлення до ідеї причинності. Ігнорування "закону непротиріччя" - ще одна "жіноча" риса: вона сприймає і одночасно заперечує всякий предикат (а не-а: "жіноча непослідовність", "жіноча логіка"). Це прояви "апофатичного" типу мислення, здавна властивого російській реалісту; затвердження в запереченні: непогано - значить добре, не знаю-значить вже вирішив, а що таке непомітна краса? Теж краса, але особливого роду.
6. Жінки кажуть (і освоюють мови) краще, тому що півкулі їхнього мозку не "ворогують" один з одним, як у чоловіків, звідси ревниве переконання чоловіків у тому, що "жінки і діти думають тільки, коли говорять" (Іван Сєченов). Чоловік прагне в словах розповісти про свої турботи, прикрощі і радощі, а жінка здатна розуміти з півслова, тому що слова виражають загальні поняття, позбавлені тонких відтінків переживання; пережите "нею боїться грубої формули слова" (Астаф'єв). Російська стриманість і небагатослівність у вираженні почуттів - того ж складу. Історики російської культури показали на багатьох прикладах, що з найдавніших часів жінки вирізнялися особливим інтересом до слова, до мови, "достаток їх мовної діяльності" якось співвідноситься з їх догадливістю. На відміну від чоловіків, в загадках і образних порівняннях вони оперують не предметами речового світу, а мовою, у тонкій словесної гри створюючи образ речі. Філософи Срібного століття стверджували, що жінка - природний символіст. "Мовні тонкощі" російської жінки, особливо молодої, давали їй можливість «створювати прекрасну лірику російських пісень, освітлює той побут, в якому вони перебували. Саме вони вчили мови в сім'ї, розкривали таємницю проникнення в словесний образ, який століттями зберігає природний зміст слова.
7. Жіноча воля і слабкіше і сильніше чоловічий. Воля сильнішою там, де відчуття безпосередні, не складні, де справу легко і швидко за наявності коштів - "в області безпосередній практичного життя". Потрібно зібратися і виконати складна справа, швидко зробити важкий, тут потрібні спритність, швидкість реакції, щоб без роздумів досягти успіху, який усім очевидний. Жіноча сталість у бажаннях - не впертість, а твердість, модальні предикати у жінки різноманітніше, і часто її бажання замінюють чоловічу волю.
8. Чоловік прихильник права, жінка - справедливості.
Значимість звичаїв для жінки абсолютна, вона і хранитель і новатор у сфері моралі. Стара формула: "чоловік хоче свободи - жінка
шукає опори "- справедлива. Жінці важливо схвалення близьких - чоловік печеться про славу у віках. Тут також багато спільного з російською ментальністю - вона
безсумнівно "жіночна".
9. Філософи Срібного століття порівнювали чоловіче "аполлоновское" початок з вогнем і сонячним небом, жіноче "діонісійське" - з ніччю, місяцем і землею. Чоловік для них - це норма, жінка - відхилення. Людина і тільки потім чоловік - жінка і лише потім людина (українське слово людина-чоловік). Однак саме жіночне і для них залишається внутрішньою нервом життя, а "жінка безсумнівно більш аристократка, ніж робоча сила життя-чоловік" (Астаф'єв).
10. У кожного свої переваги. "З жінкою простіше: вона надійніша",-говорив Ільїн .- "З чоловіком складніше: він рідше передбачений". І тут вже кожному по собі судити, чого більше у російській ментальності, надійності в справі або передбачуваності в думці.
"Жіноча сторона матеріально-пасивна, чоловіча - активно-хаотична", зауважив Вл.Соловьев; він вважав, що людина і його жіноче alter ego заповнюють один одного в реальному і в ідеальному сенсі, "досягаючи досконалості тільки через взаємодію". Типове міркування "реаліста", який вважає, що ідеальне-в цілісності і гармонії між матерією і формою: "абсолютна людяність" як "образ всеєдності". До такої гармонії і прагне російська ментальність, в жіночною своєю суттю породжуючи нове.
Вся російська історія в її трагедіях кріпиться на описаних тут особливості "жіночного", за століття відклалися в російській ментальності - в тому її вигляді, яку надано нам у мові і в слові, створених російськими жінками.